Заклад дошкільної освіти №2 "Горобинка" м. Буча Київської області

Поради дає практичний психолог

Батькам, які виховують дитину віком від 1,5 до 2-х років

small boy and girl on road 1080P wallpaper middle size

Ваша дитина має вміти:

вміти ходити по прямій та похилій доріжці;

впевнено залізати на високі предмети та злізати за допомогою дорослих.

тримати чашку за ручку, пити з неї, робити спробу їсти ложкою.

самостійно сідати за стіл та виходити з-за столу, дякувати за їжу.

знати призначення носовичка, серветки, гребінця;

виконувати прохання дорослого (шукати, знаходити і приносити те, що просять);

радіти своєму відображенню у дзеркалі, посміхатися до нього та гратися з ним;

після показу дорослого наслідувати його прості дії, приносити знайомі предмети; спілкуватися з дорослими, використовуючи різні засоби і прийоми;

диференціювати поняття «можна» і «не можна», «хороший» і «поганий», «гарний» і «негарний»;

хапаючи кубик, відкривати руки залежно від величини об'єкта; - хапати однією рукою 2 кубики, або брати одночасно двома руками три кубики; ставити один кубик на інший;

простягати руку з іграшкою дорослому, відпускати її; - розрізняти предмети за формою, величиною;

розрізняти різну тональність голосу вимог дорослих;

нанизувати 3-4 кільця на стрижень;

розрізняти 3-4 кольори (жовтий, червоний, зелений);

будувати«доріжку», «стілець», «листок» із цеглинок;

розрізняти поняття «великий» і «малий»; «багато» - «мало»;

мати словниковий запас з 40 слів (це аморфні слова, які мають ситуативний характер);

уміти розрізняти на слух «Що саме?», впізнавати знайомі іграшки;

виконувати прості дії з предметами й іграшками (покачай, нагодуй, візьми, пожалій, поклади);

звуконаслідувати знайомі предмети (тварини) - собачка, півник, курочка, машина, киця...;

орієнтуватися у просторовому розміщенні предметів, розуміти «на», «під», «біля»;

відрізняти реальні речі від їх зображення;

слухати оповідання, казки;

на прохання дорослого та самостійно повторювати одну й ту саму дію («ладусі», «сорока-ворона»).

 

Батькам, які виховують дитину віком2 роки

razvitie rebenka v 2 goda 20


Ваша дитина має вміти:

впевнено володіти основними рухами;

швидко, цілеспрямовано ходити,обминаючи 2—3 предмети;

переступати через перешкоди;

пролізати в обруч;

залізати з допомогою дорослих на драбину;

підніматися на горбочки;

кидати м'ячик однією і двома руками;

котити м'яч іншій дитині;

піднімати руки вгору, вперед, ховати за спину; плескати в долоні, стискувати і розпрямляти пальці;

добре присідати;

брати активну участь у ігрових справах та рухливих іграх;

самостійно їсти улюблену страву;

користуватися серветкою, милом, рушником, гребінчиком;

не мочити штанців, пишатися цим;

уникати речей, досвід взаємодії з якими в минулому пов'язувався з негативними переживаннями;

уміти протягом тривалого часу спостерігати за діями рідних, знайомих, чужих людей;

знати свою статеву належність;

описувати дії, які виконує, використовувати займенники «я», «моє», «ти».

малювати каракулі и протягом деякого часурозглядати ці «магічні позначки».

Батькам, які виховують дитину віком 3 роки

sdetstvo 400x248

Ваша дитина має вміти:

володіти руховими уміннями та навичками:

ходити змінюючи напрям та обходячи предмети;

переступати через перешкоди, з обруча в обруч, з цеглинки на цеглинку;

   бігати по доріжці з предметами й іграшками в середньому та повільному темпі;

  лазити по похилій дошці та драбині;

   котити, кидати м'ячик однією рукою (лівою і правою) надальність, через мотузку на рівні грудей та вище голови, попадати в ціль, ловити м'яч з відстані;

  перестрибувати через лінію, палицю, через дві паралельні лінії на відстані 10-30 см;

   стрибати в довжину з місця та зістрибувати з предметів заввишки 10-15 см;

   володіти гнучкістю тулуба (вправо, вліво, вперед, сторони), рухати одночасно руками і ногами.

орієнтуватися у можливостях власного організму; знати свою статеву належність, називати її.

володіти основними навичками культурної поведінки під час споживання їжі, догляду за ігровим куточком житла, зовнішністю, одягом і тілом; намагатися бути самостійним і акуратним, пишатися цим. Заявляти: «Я сам».

орієнтуватися в ознаках нездужання, повідомити дорослому про нездужання, показати місця локалізації батю, співчуватиболю інших людей.

диференціювати «своїх» та «чужих», поводитися розкуто у присутності «своїх», стримано - серед останніх.

володіти найпростішими формами культурного звернення до навколишніх людей;

орієнтуватися в просторі (розуміти поняття : над, під, за, біля, низько, високо, угору, вниз, тут, там) та навколишньому житті;

спостерігати за предметами, об'єктами природи, людьми, за собою у дзеркалі, фіксувати увагу на одиничній властивості об'єкта довкілля.

орієнтуватися у часі (теперішньому, минулому, майбутньому). Використовувати поняття: день, ранок, ніч.

розрізнювати контрастні стани погоди та співвідносити з відповідними малюнками (світить сонце, дме вітер, падає сніг , іде дощ).

усвідомлювати частини тіла та обличчя. Уміти показувати їх на собі, ляльці, знаходити частини тіла у тварин.

пригадувати дещо з того, що трапилось з дитиною «давно».

знати скільки років виповнилось.

збирати пірамідку з 5-7 кілець (в порядку зменшення розміру кілець). Будувати         вежу з 5-7 кубіків.

розрізнювати 8-9 кольорів (червоний, синій,зелений, жовтий, білий, чорний, фіолетовий, оранжевий, сірий).

диференціювати поняття: «великий-малий»; «товстий-тонкий»; «легкий- важкий», один-багато-два»; «багато-мало»; «стільки ж, скільки у мене»; «порівну»;«високі-низькі»;«товсті-тонкі»; «діти-дорослі-старі».

рахувати предмети, об'єкти, людей (один-два-три).

узагальнювати родові поняття: «Посуд», «Меблі», «Іграшки». Використовувати    об'єднуючі слова. Знати призначення посуду, одягу, транспорту, телефону, телевізора, плити.

виконувати прості доручення та інструкції, діяти згідно з ними.

вмїти ставити запитання «Що це?», «Де?» та розуміти їх.

розуміти назви предметів, іграшок, тварин, їх дитинчат та впізнавати їх на малюнках.

розуміти призначення предметів побуту.

називати знайомі дії на малюнках

усвідомлювати питання: «Де?», Куди?», «На чому?»,«Кому?», «У кого?», «Звідки?». Уміти на них відповідати.

використовувати прості прийменники: «на», «під», «за»,

утворювати прості речення з 2-3 і навіть з 4-х слів.

розуміти зміст простої казочки («Ріпка», «Козенята і вовк»,«Колобок», «Курочка Ряба»).

Батькам, які виховують дитину віком 4-5 років

thinkstockphotos 496663666

Ваша дитина має вміти:

змінювати темп бігу.
багато з них вміють також здійснювати стрибки, правда, досить незграбні, виконуючи їх на бігу або з місця.
демонструють велику силу, витривалість і координацію рухів.
 здатні вести розмову за столом, при цьому вміло маніпулювати виделкою, і «обслужити» себе за столом, хоча і допускає при цьому час від часу незначні помилки.
 малюють олівцем прості форми і фігури, малюють фарбами; роблять з кубиків споруди.
може застебнути і розстебнути великі гудзики.
добре засвоєні головні аспекти мови.
і все частіше ставляться до мови як до засобу налагодження соціальних зв'язків.
коли дітям виповнюється 4-5 років, вони здатні одягнутися і роздягнутися без сторонньої допомоги.
5-річна дитина спритно стрибає, впевнено ходить по гімнастичному колоді, варто протягом декількох секунд на одній нозі і імітує танцювальні рухи. Багато дітей в цьому віці вміють підкидати вгору і ловити кинутий кимось великий м'яч.
5-6-річні діти можуть вже зав'язати простий вузол.
користування ножицями.
краще вдається приділяти увагу словесним інструкцій і здатні досить точно їх виконувати.
дитина демонструє розуміння подібності між двома об'єктами або подіями, даючи їм одну і ту ж назву;
починає усвідомлювати минуле і формувати очікування щодо майбутнього; проводить грань між собою і людиною, до якого він звертає
ться.

Батькам, які виховують дитину віком 6-7 років
Vospitanie detej 6 7 let psihologiya dlya roditelej 2


Ваша дитина має вміти:

знати своє прізвище, ім’я та по батькові, як звуть батьків, ким вони працюють, домашню адресу і телефон;

знати, в якому місті/країні він живе, і вміти назвати інші знайомі йому країни світу;

 знати назви найпоширеніших рослин, тварин, комах, вміти розрізняти звірів, птахів і риб, відрізняти диких тварин від домашніх, дерева від чагарників, фрукти – від ягід і овочів;

üв 6 років, надягаючи черевики, іноді зав'язують шнурки;

üорієнтуватися в часі, знати час доби, пори року, їх послідовність, скільки місяців у році, днів у місяці, днів тижня, годин в день.

ü мати уявлення про природні та погодні явища;

ü знати назви популярних видів спорту, найбільш поширених професій, основні правила дорожнього руху;

ü вміти розповісти, чим він любить займатися;

üвирішувати прості логічні задачі, відгадувати загадки;

ü знаходити зайвий предмет у групі;

üрозповідати, чим схожі або відрізняються ті чи інші предмети;

üгрупувати предмети за ознакою і називати його;

ü відновити послідовність подій (що було спочатку, потім).

üточно копіювати простий візерунок;

ü описувати по пам’яті картинку;

üпереказати почутий розповідь або казку;

üскладати розповідь по картинці.

üвміти рахувати від 1 до 10 і назад.

üвиконувати лічильні операції в межах десяти, збільшувати/зменшувати кількість предметів «на один», «два»;

üзнати прості геометричні фігури, вміти складати аплікації з геометричних фігур;

üвміти порівнювати предмети за довжиною, ширині і висоті;

üвідрізняв літери від звуків, голосні від приголосних;

ü міг знайти потрібну букву на початку, середині і кінці слова;

üправильно тримати ручку і олівець у руці;

üпроводити безперервні прямі, хвилясті, ламані лінії;

ü обводити по контуру малюнок, не відриваючи олівця від паперу;

üвміти малювати по клітинках і точок; вміти домалювати відсутню половину симетричного малюнка;

ü копіювати з зразка геометричні фігури;

ü вміти продовжити штрихування малюнка;

ü вміти акуратно зафарбовувати малюнок, не виходячи за контури.

üвиконувати завдання, підпорядковувати свою поведінку встановленим правилам.

Пам'ятайте, що ігрова діяльність в розвитку дитини дошкільного віку як і раніше є основним способом пізнання світу.До кінця дошкільного дитинства у дитини складаються передумови нового виду діяльності - навчальної. Розвиток дитини проходить поступово і послідовно і на кожному
етапі дитина повинна досягти певних результатів.

1. Не змушуйте дитину їсти

/Files/images/4ea397b62975fd797c9d5324d082.jpgЖодна жива істота не дасть собі загинути, якщо вона має їжу, жоден звір у природі не їсть проти своєї волі. Навпаки, їжа є нагородою, задоволенням, довгоочікуваним утамуванням голоду. Наш організм еволюційно налаштований на брак їжі, тому ми споживаємо стільки, скільки нам потрібно, а часом і трохи більше. Отже, змушувати когось їсти протиприродно. Примусове годування зіб'є природні цикли організму дитини, а головне — розучить прислухатися до своїх потреб. Звичка без бажання і проти волі класти щось до рота й пережовувати згодом може призвести до ожиріння, потреби гризти неїстівні предмети, на зразок ручок і олівця (адже в дитинстві рот повсякчас був чимось зайнятий, і це не було пов'язано з апетитом), і навіть до куріння.

2. Не змушуйте дитину брехати

Як ви зможете пояснити дитині, що брехати мамі й татові не можна ніколи, а тьоті-лікарю або бабусі іноді можна? Діти не розуміють таких речей, як благий обман і політика подвійних стандартів. Принципи повинні бути чіткими: брехати або можна або не можна. Змусивши дитину один раз збрехати бабусі або лікарю, не дивуйтеся потім, що вона бреше й вам. Ви її цього навчили./Files/images/im1.jpg

З. Не змушуйте дитину просити у вас пробачення, якщо вона сама до цього поки не готова

Нещире прохання — це приблизно те саме, що й брехня. Якщо ваша дитина вдарила когось у пісочниці, довела до сліз, відняла іграшку — поясніть, що відчуває скривджена людина. Перш ніж вимовити значущу фразу, дитина повинна усвідомити свою провину. Інакше вона не навчиться думати про почуття інших людей і вважатиме, що промовити кілька лицемірних слів достатньо, щоб загладити провину.

4. Не змушуйте дитину робити нецікаву справу

/Files/images/8345b.jpgДіти дошкільного віку вчаться граючись. Це ділянка їх найінтенсивнішого розвитку: в ігровій формі малюки засвоюють нові моделі поведінки (доньки-матері, учень-учитель, продавець і покупець), учаться рахувати, читати, запам'ятовують пісні й вірші. На жаль, у цьому віці дуже легко прищепити дитині відразу до навчання, спорту або музичних занять — досить змусити її робити те, що їй не подобається. Так вона не навчиться шукати справу, що по-справжньому її цікавить і приносить їй радість. Років за вісім-десять це виллється у проблеми з профорієнтацією, брак мети й цікавості до життя. Саме з цих пригнічених примусовою активністю дітей виходять апатичні юнаки й дівчата, які самі не знають, чого хочуть.

5. Не змушуйте дитину довго залишатися на місці, яке їй геть не подобається, ночувати там, де некомфортно, залишатися наодинці з людьми, яких вона не любить або боїться.

/Files/images/parental_alienation_syndrome.jpgНе залишайте дитину з нелюбою нянею, тіткою або бабусею. По-перше, це може завдати дитині серйозної психологічної травми. По-друге, особистість дитини буде пригнічена, і вона надовго запам'ятає стан пішака, на бажання якого ніхто не зважає. Це дуже шкідливо для самооцінки й морального стану. Краще обережно розпитайте, чому вона не любить проводити час із певними людьми чи в певному місці. Можливо, після цієї розповіді ви й самі вирішите, що дитині нема чого там робити.

6. Не змушуйте дитину дружити з кимось

/Files/images/163253__little-boy-sad-sadness-lonely-teddy-bear-child-children-childhood-little-boy-sad-sadness_p-1.jpgЗрозуміло, непогано заохочувати дитину до контакту з іншими дітьми. Батьки можуть створювати ситуацію, що спонукає дітей до спілкування: запрошувати гостей з іншими малюками, виходити гуляти на майданчик і в пісочницю. Але не змушуйте дитину дружити з дітьми, які їй не подобаються, лише тому, що ви вважаєте їх підхожою компанією. У вашої дитини є власні душевні потреби і власне уявлення про людей, з якими легко й добре. Уміння обирати собі друзів у дитинстві переростає потім в уміння вибрати роботу, кохану людину, оточення. Не позбавляйте свого малюка цієї здатності.





7. Не змушуйте дитину бути не такою, яка вона є

/Files/images/prichini-krizi-3-h-rokiv-u-ditini_5.jpgНайжахливіше почуття — сором за себе. Не кажіть дитині, що вона погана, коли вона така, яка є, і повинна стати якоюсь іншою — спокійнішою, або, навпаки, розкутішою, менш сором'язливою. Не змушуйте дитину бути веселою, якщо вона тиха й задумлива. Не вказуйте їй постійно на реальні або уявні вади. Сім'я — це місце, де люди люблять одне одного такими, які вони є. Лише так вони можуть стати кращими.



35771592 22mrr

ЧОМУ МЕНІ СТРАШНО ?

/Files/images/7.jpgСтрах – не таке вже й погане почуття, він допомагає людству вижити. Сьогодні, коли можна не боятися нападу диких тварин, холоду або «прокляття богів», страх нікуди не дівся. Він і донині живе в кожному з нас, але більш за все – в наших дітях.

А хіба ви не боялися ночі? Коли навіть знайомі іграшки набувають обрисів справжніх монстрів, а порожнеча під ліжком видається зловісною. І тільки світло нічника здатне розвіяти всі ці жахи! Якщо малюк просить залишити світло на ніч, не відмовляйте йому у проханні! Адже в цьому страхові немає (вибачте за каламбур) нічого страшного. Просто у віці 3-х років у малюка починає бурхливо розвиватися уява – і «загострення» припадає якраз на темний час доби. Не гнівайтеся і тим паче не залишайте дитину одну в темній кімнаті, краще посидьте біля ліжечка, поки малюк не засне, або повісьте в дитячій кімнаті нічник./Files/images/58682506_son.JPG

«Ну звідки у моєї доньки такі думки?» - гадає молода мама, щойно переживши істерику 6-річної доньки. Мала вимагала від мами обіцянки, що та ніколи не захворіє і не залишить її… Виявляється саме в цей час дитина починає боятися смерті близьких і своєї власної.

Що рідше ви посміхаєтеся своїй дитині, граєте з нею, то більше страхів може виникнути в дитячій голові.

У 6 років життя нарешті починає ставати реальнішим, стає чіткішою грань між видуманим і справжнім. Інтенсивно розвивається абстрактне мислення, формуються життєві цінності, усвідомлюються поняття дому та сім’ї.

І тут виникає «страшна» правда – будь-яке життя має свій кінець. Позаяк і дорослій людині важко зрозуміти нескінченність Всесвіту, маленькому філософу неможливо прийняти кінець власного існування. Ще б тут не злякатися, адже коли тобі всього 6 років, багаж подібних знань дуже великий! Малюк намагається ніби відсунути від себе справжнє: звідси істерики, замкнутість, плач вночі і кошмари.

ЙДЕМО ДО ШКОЛИ

Малюку і кортить, і водночас страшно входити в шкільне життя. Він вже досить дорослий, щоб зрозуміти: школа – це борг і відповідальність. А раптом він буде поганим чи дурнем, раптом учителька не зверне на нього уваги, раптом мама чи тато образиться, якщо він дістане двійку? Таких «раптом» у маленького школяра дуже і дуже багато. Дитина намагається з усіх сил контролювати себе, ставить перед собою дуже складні для її віку завдання і … починає «хворіти» від страху. Тому не варто занадто багато вимагати від дитини в цей період – підтримуйте її, скажіть, що все вийде, і не сваріть, якщо вона чогось не розуміє.

МИ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

/Files/images/fa3ae47d9d71d32e3b9ed44c9d284682.jpgЦе перше, що мають сказати мама і тато, якщо дитині страшно. Не думайте, що дитячий страх – дрібниця, не звинувачуйте (навіть подумки !) малюка в боягузтві. Розкажіть йому про свої дитячі страхи, щоб дитина зрозуміла, що боятися – це нормально. Нехай малюк сам розповість вголос про те, що його лякає: коли жахливого монстра описуєш звичайними словами, він буде не таким вже й страшним. Запропонуйте дитині замалювати свій страх. Ви побачите розмаїтість чорних і коричневих фарб – це тривога «виливається» на чистий аркуш паперу. А відтак проведіть ритуальне спалення малюнка і скажіть при цьому: «От бачиш, потвора аж ніяк не страшна, ми її знищимо!»

Можливо, таку процедуру доведеться повторювати кілька разів. Але поступово малюнки дитини ставатимуть все світлішими, і зрештою її світ знову засяє яскравими фарбами.

У найбільш серйозних випадках корисно показати малюка психологу, який допоможе швидше справитися зі «страшилками». А головне – частіше самі посміхайтеся, адже мамина і татова посмішка здатна освітлити навіть найтемнішу кімнату.

/Files/images/stili-vospitaniya-detey.jpg

35771592 22mrr

Коли дитина кричить на весь магазин і б'ється в істериці на підлозі через те, що мама відмовляється купити їй іграшки або солодощі, ми дивимося на це поблажливо. Мовляв, малюк ще. Коли «зриваються» наші донька чи син-підліток, заспокоюємо себе — перехідний вік. Правда, в душі все одно переживаємо і мучимося: «Ну чому мій поводиться так? У інших же діти цілком керовані!». Спеціалісти кажуть, що без причин істерик у дітей не буває. І між іншим, саме ми, найближчі люди, частіше за все самі їх провокуємо.

Олена Мойзріст, науковий співробітник лабораторії психології навчання 
Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

ДИТЯЧА ІСТЕРИКА: 
ЧОМУ ВИНИКАЄ І ЯК ПОДОЛАТИ

/Files/images/Гіперактивна-чи-уперта-дитина.jpgІснують два найпоширеніших чинники, що провокують істери­ку в дітей дошкільного віку. Найчастіше істерики виникають у ди­тини надто розпещеної, обласканої, оточеної любов'ю, задарованої, особливо якщо вона єдина в сім'ї. Усі бажання дитини батьки зазви­чай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих, як капризування, що згодом переростають у істерики. Цей спосіб дитина не раз випробувала і пе­реконалася — він «працює».

У таких випадках дорослі прагнуть розв’язувати всі пробле­ми «коханої» дитини — і не лише в дошкільному дитинстві, а й до самого вступу до вишу, а то й довше. У результаті дитина зростає ін­фантильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відчуває повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного — істерику.

Полярним до попереднього чинником, що провокує істерику, є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зло­вживають батьки. Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами. Адже життя непросте, і що раніше дитина звик­не до організованості, навчиться досягати мети, що більше знань отримає, то успішнішою буде в житті, прагнутиме завжди до біль­шого і, як результат, почуватиметься реалізованою і щасливою осо­бистістю. Нескінченні вимоги, тиск із боку дорослих, надмірне за­вантаження заняттями й дорученнями («Втомився?! Ти що, зовсім слабак?») є сприятливим грунтом для виникнення в дитини рано чи пізно істерики-протесту./Files/images/is.jpg

Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від сти­лю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено зазда­легідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов’язана з типом нервової системи. Слабка й неврівноважена нервова сис­тема — додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики і меланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флегматики і сангвініки.


Вікові періоди, що є «небезпечними» для появи істерик

Чи не найбільше небезпека виникнення дитячих істерик заго­стрюється з настанням так званих «криз вікового розвитку», зо­крема у віці:

• 3 років — перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;

• 6-7 років — перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;

• 11-15 років — перехід від молодшого шкільного віку до під­літкового.

У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.

Однак дорослим, насамперед батькам, варто пам’ятати, що кри­за вікового розвитку є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення. А от загострення негатив­них поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадо­воленості дитини її місцем в сім’ї, обмеженістю її ролі в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критич­ний період пов'язано з небажанням чи невмінням батьків побачи­ти зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.

Чи може істерика бути хворобою?

/Files/images/u-rebenka-isterika.jpgІстеричні напади, які виникають у дитини, самі по собі не мо­жуть бути хворобою. А ось симптомами різних порушень і захво­рювань — цілком. Наприклад, вони трапляються при неврозах, ве­гетативно-судинній дистонії, епілепсії, шизофренії, пухлинах мозку та інших захворюваннях. Вони можуть протікати як класична іс­терика (з криком, агресією, плачем, розкиданням іграшок, книжок) або доповнюватися специфічними проявами — судомами, спазма­ми. Якщо істерична поведінка дитини є не випадковою, а виникає регулярно — батьки мають усерйоз замислитися над тим, щоб звернутися за консультацією до невропатолога та інших лікарів.

Алгоритм обстеження спеціалістом кожної дитини завжди індивідуальний. Добре, якщо батьки дитини попередньо зустрінуться з лікарем, докладно опи­шуть йому поведінку дитини під час прояву істерики, розкажуть про її спосіб життя, реакції на події, що відбуваються, симптоми, які їх турбують. За бажанням дитини лікар може спочатку поспілкува­тися з нею наодинці, а лиш потім погово­рити з батьками.

Під час обстеження дитини лікар передусім перевірить зір, м’язову силу, координацію рухів, рефлекси і чутливість.

Це необхідно, щоб визначити, чи пов'язані істеричні прояви дити­ни з функціонуванням її нервової системи. Також спеціаліст може провести опитування чи тестування за спеціальними методиками. За потреби може призначити дослідження функціонального спря­мування, зокрема ЕЕГ (дослідження активності головного мозку) та РЕГ (дослідження судин головного мозку), якщо у дитини в ми­нулому була травма голови. Лікуванням неврозів і вегетативно-судинної системи займатиметься невролог. Якщо з’явилися підозри на психічний розлад у дитини, обов’язково потрібна консультація психоневролога або психіатра.

Стадії протікання істерики у дитини долаємо прояви істерики

Найліпший спосіб «швидкої допомоги» в боротьбі з дитячою іс­терикою, незалежно від того, чим вона викликана, — це вміння до­рослих керувати процесом. Для цього батьки та педагоги мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.

Провокація сварки

Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли їй щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти, негайно переключивши увагу дитини.

Якщо у дитини от-от розпочнеться напад істерики, можна за­пропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад, до магазину за морозивом. Якщо це дитина старшого дошкільно­го віку, можна сказати щось на кшталт: «Вибач, поговорімо про це пізніше, мені треба збігати в аптеку». Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики у дитини до 8 років — потримати її руки 2-3 хвилини під проточною холодною водою.

Крики та звинувачення

Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується кри­ками та звинуваченнями.

Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголос­но сказати дитині: «Заспокойся, тоді поговоримо», — і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачини­тися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне — не входити в кон­такт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому до­рослому.

Буйство

На завершальному етапі істерики дитина починає кидати все, що потрапляє їй під руку Дорослому не слід хвилюватися, нехай ди­тина випустить пар. А от після того, як вона відносно затихне, мож­на починати її заспокоювати.

Якщо дитині молодшого дошкільного віку допомагають заспоко­їтись обійми чи ласкаві слова з боку дорослого, то дитині старшо­го дошкільного віку після істерики потрібен «тайм-аут». Ліпше за все зробити вигляд, що нічого не відбулося. Не потрібно її сва­рити, намагатися обговорювати те, що сталося, і вимагати, щоб вона негайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію треба забути раз і назавжди. Навпаки!

Обговорення неприємної ситуації

/Files/images/isterika.jpgПісля того як напад істерики завершився, із дитиною обов’язково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкіль­ного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й неба­жання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого.

Із дитиною ж молодшого й середнього дошкільного віку дореч­но проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

Якщо істерика була викликана, наприклад, тим, що батьки при­брали в кімнаті дитини, і таким чином завадили її грі (тобто до­рослий порушив особистий простір дитини), варто обговорити зобов’язання з прибирання кожного із членів родини. Наприклад, ігровий куточок, робочий стіл — це зона відповідальності дити­ни (дещо пізніше можна додати і стеження за порядком у шафі), а от пилососити й мити підлогу мають батьки.

Ну і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от «вийде із себе».

Хороший спосіб уникнути істерики — запропонувати дитині по­рвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

Успіх переговорів залежатиме від того, чи вдасться дорослому побудувати місток взаємної довіри з дитиною. Якщо для батьків це неприйнятно («Замала ще, аби виставляти свої вимоги») або сто­сунки з дитиною занадто складні, ліпше звернутися за допомогою до практичного психолога. Консультації зі спеціалістом допоможуть знайти спільну мову з дитиною. А можливо, на прийом до фахівця буде рекомендовано прийти всією родиною.

Медична допомога при неврозах та істериках

Лікування істерики у дошкільників — це насамперед психоко­рекція. Існують різні психокорекційні методики для дошкільників, зокрема:

• арт-терапія;

• малювання;

• ігри з піском;

• ігри з водою.

Дещо пізніше, у молодшому шкільному віці, дитину реально на­вчити методів аутотренування, спеціальної дихальної гімнастики, інших технік, які дадуть їй змогу навчитися ліпше керувати собою, своїми емоціями.

За різних неврозів лікарі призначають дітям дошкільного віку вітаміни, препарати для зміцнення нервової системи, а також м’які заспокійливі засоби на рослинній основі. Вони особливо актуальні при порушеннях сну. Лікарі можуть також порекомендувати голко­рефлексотерапію, водолікування — корисні кисневі, перлинні, хлоридно-натрієві та інші ванни. Удома також можна на ніч приймати теплі ванни з морською сіллю, настоями трав. Дуже корисно ходити з дитиною в басейн або спортзал, адже фізичне навантаження — від­мінний спосіб позбутися негативу.

Ну і, звісно, доведеться наполегли­во, але м’яко, поступово змінювати звич­ний розпорядок життя дитини. Вона має добре висипатися, не перевтомлюватися через неадекватну кількість занять з ре­петиторами та інтенсивність інформа­ційного потоку. Важливо контролювати перегляд дитиною мультфільмів і теле­передач — їх тривалість та зміст.

Є ще один приємний і дієвий спо­сіб допомоги дитині у випадку періодич­них істеричних проявів — пет-терапія. Простіше кажучи: завести домашнього улюбленця. Кошеня або цуценя — від­мінні психотерапевти. Причому для всіх членів родини!

Отже, підсумуємо. Прояви істерики у дітей можуть виникати в різному віці та абсолютно з різних причин. Чинники, що їх провокують, найчастіше пов'язані зі способом виховання, особливостями сімейного клімату чи кризами вікового розвитку дитини. Однак нерідко істеричні прояви можуть сигналізу­вати про наявність проблем зі здоров’ям. Якщо дорослим впоратися з дитячої істерикою самостійно не вдається, ліпше звернутися за до­помогою до невропатолога та інших лікарів. Фахівці допоможуть ви­значити причини істеричних проявів і дібрати ефективну методику лікування.

/Files/images/1а.jpg

35771592 22mrr

Значення гри для психічного розвитку дошкільників

/Files/photogallery/91149967.jpgРольова гра є провідним видом діяльності дошкільників, а не просто їх улюбленим заняттям. 

В ігровій діяльності найінтенсивніше формуються психічні якості й особистісні риси дитини, тобто основні новоутворення, які готують перехід дошкільника до наступного вікового етапу - молодшого шкільного.

Ігрова діяльність впливає на формування довільних психічних процесів: у грі починають розвиватися довільні увага і пам'ять. В умовах гри діти краще зосереджуються, більше запам'ятовують, ніж під час лабораторних дослідів. Свідома мета (зосередити увагу, запам'ятати і пригадати) вирізняється дитиною найлегше у грі, її умови вимагають від дитини зосередженості на предметах, включених в ігрову ситуацію, на змісті дій і сюжету. Дитина, яка не буде уважною до того, що вимагає попередня ігрова ситуація, не запам'ятає умов гри, буде відсторонена однолітками. Потреба у спілкуванні, емоційному заохоченні вимагає від дитини цілеспрямованої зосередженості і запам'ятовування. 

Ігрова ситуація і дії в ній постійно впливають на розвиток розумової діяльності дошкільника. У грі він вчиться діяти із замінником предмета - дає заміннику нову (ігрову) назву, діє з ним відповідно до назви. Предмети-замінники стають опорою для мислення. На основі дій з ними дитина вчиться міркувати про реальний предмет. 

Поступово ігрові дії з предметами скорочуються, дитина навчається міркувати про предмети, уявно діяти з ними./Files/photogallery/it.jpg
Рольова гра має неабияке значення для розвитку уяви, яка розвивається, коли дитина вчиться заміщати предмети іншими предметами, бере на себе різні ролі. Діти старшого дошкільного віку у своїх іграх рідше використовують предмети-замінники, ігрові дії, вони поступово утотожнюють предмети і дії з ними, створюють у своїй уяві нові ситуації. У такому разі гра розгортається у внутрішньому плані.

Позитивно гра впливає на розвиток особистості дитини, оскільки через неї вона пізнає поведінку і взаємини дорослих людей, які стають зразком для її поведінки. У грі дитина набуває основних навичок спілкування, якостей необхідних для встановлення контактів з однолітками.
Гра є першою школою волі дитини. Саме у грі вона виявляє здатність добровільно, з власної ініціативи, підкорятися різноманітним вимогам. Та й сама роль втілює у собі певні правила, є завданням, яке розв'язує дитина.

Ігрова діяльність наділена найбільшими можливостями для формування дитячої спільності, у ній найповніше активізується суспільне життя дітей.

У процесі ігрової діяльності зароджуються і диференціюються нові види діяльності дитини: формується зображувальна діяльність, вперше з'являються елементи праці і навчання. Використання ігрових прийомів, дидактичних ігор забезпечує відповідність природі дитини дошкільного віку.

/Files/photogallery/дети.jpg


Гіперактивні діти

Про гіперактивних дітей сьогодні знають всі: хто з чуток, а хтось стикається з гіперактивним малюком щодня у власній родині. Гіперактивна дитина з синдромом дефіциту уваги - це хаотичний вічний двигун - він постійно в русі, навіть якщо він і присяде, то його руки постійно знаходяться в русі - щось перебирають, крутять. Увага такої дитини розсіяна, вона безцільно звернена то на один предмет, то на інший. Навіть нові дитячі іграшки захоплюють таких дітей ненадовго.

Деякі, особливо літні люди, вважають, що така поведінка - наслідок неправильного виховання і вседозволеності з боку дорослих. Але це не так! Якщо гіперактивну дитину спробувати змусити бути спокійним за допомогою криків або покарань, ефект буде ще гіршим. Налякана і скривджена дитина стає ще більш активною, при цьому можлива істерика. Активність частенько дратує дорослих, яким хочеться, щоб все навколо було «чітким та спокійним». У той же час для дитини рух - це і ознака, і засіб розвитку, і зростання, тобто природна потреба.

У більшості своїй діти хочуть впоратися зі своїми проблемами, тому що бачать реакцію дорослих, незадоволених їх поведінкою. Але по-справжньому це можна зробити тільки зрозумівши, чи дійсно це проблема, а не природна потреба дитини в русі, а також з'ясувавши її причини.

Як запобігти проблемі?

1. Важливо допомогти збудженій дитині відчути себе впевнено, навчити самоконтролю і самоповазі.
2. Інформуйте дітей заздалегідь про майбутні справи: «Зараз ми одягнемося і підемо гуляти. Приблизно через годину повернемося і будемо обідати . Надягай чобітки, куртку і підемо».
3. По можливості, дотримуйтесь режиму дня - сон, їжа, прогулянка, в один і той же час.
4. Навчіться бачити позитивні сторони в активності дитини: вона швидко включається в дію, швидко виконує роботу .
5. Не пропонуйте дитині занять, що вимагають дуже довгого сидіння на одному місці.

Як впоратися з проблемою, якщо вона вже є?

Корекція поведінки гіперактивної дитини вимагає величезного терпіння з боку дорослих і систематичності. У спілкуванні з гіперактивною дитиною неприпустимі крайності, метод "батога і пряника" тут не підходить. Коливання в поведінці батьків - від суворості до сюсюкання негативно позначаються на психіці такої дитини.

При корекційній роботі з такими дітьми потрібен комплексний підхід. Батькам не варто сподіватися, що заняття з психологом і лікарські препарати допоможуть малюкові без їх участі. Основа успіху в корекції гіперактивності залежить, в першу чергу, від батьків і їх правильного спілкування з дитиною.

Всі дитячі ігри та іграшки повинні допомагати дитині стати спокійнішою. У першу чергу варто використовувати ігри для зняття напруги, м'язової та емоційної. Якщо малюк надто вже розбігався, то йому допоможе шведська стінка. З одного боку - це фізичне навантаження, а з іншого - необхідність зосередитися, піднімаючись і опускаючись по драбині. Звичайно, при цьому дорослому необхідно знаходитися поряд з малюком.

Коли малюк стане спокійніший, запропонуйте йому конструктор або пазли. Крім цього існує маса ігор, які допоможуть вам коректувати поведінку гіперактивної дитини.

"Роби навпаки" - ця гра розвиває навички концентрації уваги і в той же час не змушує дитину бути нерухомою, що дуже важливо. Ви показуєте малюкові різні рухи, а він повинен зробити навпаки. Ви піднімаєте руки вгору - малюк опускає. Ви заплющує очі, а малюк широко відкриває свої оченята. Ви витягаєте руки вперед, а малюк відводить назад. Сидячи на стільці, піджимає ноги під себе, а малюк навпаки, витягує ніжки вперед.

"Смуга перешкод" - покладіть на підлогу мотузку або пояс, розкладіть на відстані один від одного картонні кола, кубики та інші предмети. Дитина повинна пройти цю "смугу перешкод".

Занадто енергійній дитині потрібно давати час і можливість виплеснути свою енергію так, щоб це не принесло шкоди ні йому, ні оточуючим: перекидатися на матраці, пролазити під стільцями, стискати в руці м'ячик або силомір.

Щоб допомогти активній дитині зосередитися, візьміть її на коліна або притримуйте її рукою за плечі.

Як можна частіше, коли дитина спокійна, давайте їй знати, що її поведінка поліпшується: «Бачиш, ти вже зміг надовго зосередитися. Напевно, зараз ти пишаєшся собо».

Доручайте дитині справи в яких потрібно проявити активність - зібрати всіх до столу, принести необхідний предмет.


Не забувайте хвалити малюка навіть за маленькі успіхи і здобутки!

35771592 22mrr

ГІПОАКТИВНА ДИТИНА

/Files/images/0_98fb3_6f7aea1f_L.jpgМалоактивна, неемоційна, тиха дитина зазвичай складно переключається з одного виду діяльності на інший, часто останньою виконує завдання педагога, останньою збирається на прогулянку тощо.

У сучасній психолого-педагогічній літературі проблемі гіпоактивності дитини присвячено значно менше уваги ніж, наприклад, проблемі гіперактивності чи агресивності. Недостатньо уваги ка­тегорії «повільних», малорухливих дітей приділяють і педагоги до­шкільних навчальних закладів. Частково це пов’язано з тим, що гі­поактивна дитина завдає педагогу менше проблем, ніж, скажімо, гіперактивна. Адже вона спокійна, малоемоційна, рідко порушує дисципліну. Здебільшого скарги педагогів на таку дитину обмеж­уються тим, що вона не встигає за іншими, повільно опановує на­вчальний матеріал тощо. Причинами такої поведінки дитини є аж ніяк не лінощі, а особливості перебігу психічних процесів та флегма­тичний тип темпераменту.

Батьки гіпоактивної дитини часто сприймають її повільність як прояв неслухняності. Тож вони сварять її, підганяють та навіть карають, не розуміючи, що це може призвести до виникнення у ди­тини преневротичних станів. Під час взаємодії з однолітками гі­поактивна дитина також зазнає труднощів, адже більш активні та рухливі діти зазвичай не сприймають її, не хочуть залучати до колективних ігор.

Усе це може завадити дитині зростати повноцін­ною, гармонійною та успішною особистістю.

Причини дитячої гіпоактивності

Причинами гіпоактивності зазвичай є мінімальні мозкові дис­функції (ММД), що виникають унаслідок мікроуражень мозку дити­ни під час вагітності та/або пологів її матері чи в перші роки життя, їх провокують травми, кисневе голодування, інфекції, вплив таких шкідливих речовин, як тютюн, алкоголь, наркотики, хімічні сполуки тощо. Наявність ММД у дитини, їх причини, тип та схему лікування визначає лікар-невропатолог. Зокрема, він може надати рекомендації щодо корекційної робо­ти з дитиною, у якої виявлено ММД.

/Files/images/spokojnij-rebenok-horosho-ili-ploho-uhod-za_1.jpgОкрім того, повільність може бути проявом флегматичного темпера­менту дитини, успадкованого від бать­ків чи прабатьків. У такому разі гіпоактивність є варіантом нормального розвитку дитини. Малорухлива дитина чекає особливого підходу, допомоги та підтримки з боку дорослих.

Зазвичай гіпоактивна дитина опановує новий матеріал на низь­кому рівні, тривалий час обмірковує запропоноване завдання тощо. Однак не тому, що вона менш здібна ніж однолітки, а тому, що загальноприйнятий темп роботи їй не підходить.

Особливості поведінки гіпоактивної дитини можуть виклика­ти роздратування в дорослих, які починають робити їй зауважен­ня, «підганяти» криком тощо. Також малорухлива дитина часто сти­кається з тим, що їй дають образливі прізвиська й не приймають у соціальному середовищі. Її часто називають «капушою», «резиною» «соньком», «сонною мухою» тощо. Однак такі дії здебільшого мають зворотний ефект: дитина стає іще повільнішою. Фіксуван­ня уваги дитини на її особливостях лише загострюють проблему.

Проте батьки й педагоги мають усвідомити, що за­звичай її повільність не є ознакою лінощів чи неслухняності. До­рослим слід прийняти ці індивідуальні особливості поведінки дитини та спрямувати взаємодію з нею на підтримку та допомогу. Якщо після проведеної роботи темп діяльності гіпоактивної дитини не зросте, — оточення навчиться враховувати специфіку взаємодії з нею, що дасть їй змогу зростати впевненою в собі, успішною та по­вноцінною особистістю.

Рекомендації для батьків та педагогів

· Розмовляйте з гіпоактивною дитиною завжди спокійно — не кваптеся і не під­вищуйте голос.

· Пам’ятайте, що крик, роздратування, невдоволення ще більше уповільнюють дитину. Якщо її підганяти, вона починає нервувати, і рівень гальмування під­вищується. Натомість, якщо дати дитині можливість працювати в оптималь­ному власному темпі, якість і точність її діяльності будуть доволі високими.

· Налаштовуйте дитину на найближчі події як у щоденному побуті, так і щодо подій наступного дня.

· Завчасно попереджайте про те, коли вона має завершити ту чи ту справу. Або ж надавайте дитині додатковий час для того, щоб вона змогла дороби­ти певне завдання без поспіху або переключитися з одного виду діяльності на інший.

· Хваліть дитину за те, що вона робить швидко, ефективно і без зволікання.

· Уникайте ярликів, подібних до того, коли повільних дітей зараховують до ка­тегорії ледачих чи із загальмованою реакцією. Натомість навчіться враховува­ти темп діяльності дитини під час взаємодії з нею.

· Давайте дитині лише одну вказівку за один раз. Не перетворюйте свої прохан­ня до дитини на тривалий монолог. Вона не зможе сприйняти всю інформа­цію, тому доведеться знову все повторювати.

· Визначте постійні трудові обов’язки дитини на кшталт: складати одяг, при­бирати іграшки після гри тощо — та стежте за тим, аби дитина їх дотримувалася.

· Розробіть дитині чіткий режим дня. Повідомте їй, коли, що і в якій послідовності вона має робити.

· Виконуйте з дитиною спеціальні вправи, грайте в ігри, що сприяють розвитку швидкості рухових реакцій. Використовуйте ігрові елементи, коли необхід­но, щоб дитина зробила щось швидко. Наприклад, позмагайтеся, хто швидше одягнеться; використайте для цього пісочний годинник тощо.

20639425


Корисні посилання


показати більше

Соцмережі


Увійти

Службовий вхід

Логін *
Пароль *
Запам'ятати

Пошук по сайту